Фантазія
І
Ми ідем плече з плечем
За чудовою травою
Осокою, комишем
Течією дніпровою.
Білі лілії цвітуть —
Цвіти чистого кохання,
Їх гойдають, бережуть
Води в чарах хвилювання.
Ми минаєм; ми ідем
Між травою-осокою;
Тільки руки розведем,
Зараз знов рука з рукою.
Тихше, тихше, тут глибінь!
Плещуть злякано рибини;
Стій! Назад, назад ступінь! —
Ми ступаєм на купини.
Квітнуть квіти на воді
В запашному баговінні,
Плещуть рибки золоті
В сріблосяйному промінні.
Гей, полинем! Певний слід
Нам покаже чайка льотом,
Де горить для юних літ
Щастя зіллям-приворотом.
ІІ
Впала чайка, впала чайка
З переламаним крилом!
Ночі синяя китайка
Вкрила щастя смертним злом.
Більш не треба привороту,
Я не хочу ворожить,
Я нудьгу, свою нудоту
Буду в серці ворушить.
Оточу себе квітками
І травою огорну,
З наймилішими думками
Весь в уяві потону.
Там десь лілії, фіалки,
Рута-м’ята запашна
І русалки, і русалки,
А найкраща з них… вона!
Ой, як млосно! Ой, як чадно!
Часто стукають виски!..
Річка… Рибоньки принадно
Світять золотом луски.
Знову чари. Знову води.
Перший з берега ступінь.
Знову вільні перельоти
Кличуть, манять на глибінь.
Віє вітер осокою,
Лине пара, ніби дим;
Я іду рука з рукою
Разом з привидом своїм.
Знов зі мною фея вроди.
Нас лоскочуть бризки хвиль.
Розігнали чисті води
Нестерпучий давній біль.
Нас гойдають вільні хвилі
На прозорій глибині;
Тихоплавні, легкокрилі,
Ми щасливі!.. Ми на дні!..
Між конвалій, між фіалок
В граціозному танку
Чую, чую між русалок
Я мелодію дзвінку:
«Ми щасливі, ми щасливі,
В світлім царстві ми родились,
Наші стежки-переливи
Срібним блиском освітились.
Ми живем, пливем, танцюєм,
Безмузично граєм, граєм,
В далеч зоряну мандруєм,
Не для уха ми співаєм —
Для душі;
Ніччю, ніччю, вранці, вранці
Будуть слухать нас обранці,
Будуть слухать квіти-трави,
Баговіння, і купави,
І високі комиші.
Ми одірванці од горя,
Зло ми бачили в добрі;
Ми довічні діти моря,
Діти місячної гри.
Ух, ух!
Лине, плине поміж нами,
Між пахучими квітками
Солом’яний ніжний дух.
Ми полюбим, як захочем,
Ніжно тіло залоскочем,
Зацілуєм серед хвиль.
Дух навіки буде з нами,
З наймилішими квітками,
Тіло винесем на міль.
Буде хвиля цілувати
Мертве тіло на Дніпрі,
З духом місяць буде грати
В фантастичній дивній грі!..»
Пахнуть лілії, фіалки,
Лине пісня чарівна;
Ходять парами русалки.
А моя, моя одна!
Я до неї!.. Мила, мила!..
Ти забула? Ти моя!..
Дивний сон мій розбудила
Ніжна пісня солов’я…
ІІІ
Хочу знов пісень надземних,
Тих чудових, тих таємних,
Фантастичних,
Безмузичних,
Тих, що чують комиші,—
Не для уха,
А для духа,
Для зболілої душі;
Щоб заснути,
Щоб забути
Гострий біль
Серед горя життьового,
Серед чаду квіткового
В чарах мрійних хвиль.
