І
Вийди в гай, царице Мая!
Між рослинок і живців
Фею Мая встріне зграя
Вперше чуваних співців.
Шелест перших заворушок
Легко листя рознесло;
Для метеликів, для мушок
Сонце блиски розлило.
Безприступним храмом Вести
Снігової чистоти
Поступились феї честі
Для кохання й красоти.
Мов зневажені весталки,
Розлюбивши буйний ліс,
Полохливі чорні галки
В дикі нетрі подались.
Хтось розбив у храмі двері
Льодяної чистоти
Для жагучої Венери,
Для живої красоти.
Гордо владаркою Мая
У короні золотій
Лине фея молодая
До живих палких подій.
ІІ
Як вітри зашумлять,
Як струмки закиплять —
Розіллється мотив переможний;
Перехоплять той спів
Віти гордих дубів,
І почує його подорожній:
— Тільки, тільки собі
В життьовій боротьбі
Можеш бути покірним і вірним,
Серед виру життя
Ти один, мов дитя,
Перед сонцем не будь лицемірним.
«Не гори, не пали
Всіх прихильників мли»,—
Ти не скажеш назустріч до сонця!
Так і сам же палай,
Холод серця здолай
Блиском-жаром свого оборонця.
ІІІ
Метелики вільно в’ються,
Ніжно крильця миготять,
То сплетуться, розплетуться,
То за вітром полетять.
Грають сили невідомі
В шелестінні листя й трав.
Серце, зніжене в утомі,
Б’ється, рветься між уяв.
Сяють, грають краєвиди,
Гомонить і гай, і сад,
Будять ельфи і сільфіди
Тишу дзвоном серенад.
Хмарки давньої зануди
Розігнали вітерки;
Юним палом дишуть груди,
Встали думоньки палкі.
Де живуть палкі бажання,
Там не може бути зрад,—
Вийди ж, мила, для кохання
В мій пахучий білий сад.
Тут немає більше Вести,
Тільки сонце і огонь,
Од людської псевдочесті
Ми пролинем осторонь.
Що нам суди-пересуди
Перепалених жерців,
Як коханням б’ються груди
Між закоханих співців?
Хто нам скаже, що страждання —
Наша доля і закон,
Як укохані бажання
Нам будують пишний трон!
Тільки серце щастя творить
В ніжних ласках світлих фей;
Серце чує, що говорить
Солов’їсі соловей.
Я оддам тобі бажання,
Засвічу свої огні —
Тільки рви квітки кохання,
Пий цілунки запальні!
Що нам суди-пересуди
Заморожених жерців,
Як огнем палають груди
Між закоханих співців!
Знаю — вийдеш! Серце дзвонить!
Ти рухлива і жива!
Наше щастя охоронить
Медоцвітная трава.
Ніччю серп золоторогий
Нас промінням обіллє,
На заквітчані чертоги
Кине марево своє.
Ранком птаство стоголосе
Радо встріне сонця схід;
Ранком поле срібноросе
Твій і мій закриє слід.
IV
Пахне м’ята й медяниця,
Над квітками грає пил —
Віковічна таємниця,
Віковічна зміна сил!
Грають вишні білим цвітом,
Цвіт запилюють листки;
Між пшеницею і житом
Квітнуть буйні колоски.
В чарах творчості і вроди
Квітну я і квітнеш ти —
Ми законами природи
Йдем до вищої мети!
