Я в тюрмі, мої ж думи свободнії
Разом з хмарами в далеч ідуть,
Де пороги та скелі холоднії
Таємничу розмову ведуть;
Де гула наша слава колишняя,
Де крові розливались струмки,
Там зупинить убогая й пишная
Україна тюремні думки.
Над людьми й над німими отарами,
Розстилаючись чорним плащем,
Раптом з вільними літніми хмарами
Упадуть вони ливнем-дощем.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
