Не падай, не падай! Тут сили ворожі
Вітатимуть гибіль твою.
Тут в’януть під регіт скривавлені рожі
У ріднім… проклятім раю.
Дивись, як змарніла голівка лілеї,
Що так дивовижно цвіла.
Дивись, як розноситься цвіт орхідеї,
Що вчора, ще вчора, жила!
Тут тільки терни, мов тирани свавільні,
На свіжих могилах цвітуть,
І поять їх соки криваві могильні
І сльози, що з неба ідуть.
То сльози загублених, світлих, прекрасних,
Замучених ранніх квіток;
Лежать вони сумно в могилах завчасних,
І давить їх темний куток.
Тут смерть бенкетує! Тут сили ворожі
Погублять всі сили твої!
Тут сумно пов’януть скривавлені рожі,
Пісень не скінчать солов’ї.
Не падай, не падай! Збуди свою силу
І світоч неси до кінця!..
Тут б’ються, хоч бачуть завчасну могилу,
Могутні, одважні серця.
