О спокою наш коханий! Де тебе знайти в наш час?
Ти усім нам прежаданий, врізнобіч розкинув нас.
За тобою ген вітрила розгорнули кораблі,
Щоб могли тебе ті крила на чужій знайти землі.
За тобою марширують, палять, знищують міста,
Цілі роки бомбардують, а чи зможе хто дістать?
Щонайбільші там печалі, де велично-пишний дім,
А найменше в серці жалю у будиночку малім.
Невдоволені завжди ми — то печалей джерело!
Помислами повні злими — ось бунтарства де зело!
Потримаймо дух неситий! Годі мучити свій вік!
Не шукай край знаменитий! Будь звичайний чоловік.
Бо ж печаль ускрізь літає, по землі і по воді,
Швидше блискавок ширяє, знайде і в добрі, й біді.
Розбивай нуду неситу, будь в житті такий, як є,
Годі червам нас точити, треба знати вже своє.
Славні прикладом герої, та побиті на полях,
Хто живе в самім спокої, той стражда в старих літах.
Бог вділив усіх грунтами — це пропасти може теж.
Жереб мій із бідняками, але з мудрістю без меж.
Інший варіант
О покою наш небесний! Де ти скрился з наших глаз?
Ти нам обще всім любезний, в разний путь разбил ти нас.
За тобою то вітрила простирают в кораблях,
Чтоб могли тебе ті крила по чужих зискать странах.
За тобою маршируют, разоряют города,
Цілий вік бомбандируют, но достанут-ли когда?
Кажется, живут печалі по великих больш домах;
Больш спокоєн домик малий, єстли в нужних сит вещах.
Ах, ничем ми не довольни — се істочник всіх скорбей!
Разних ум затієв полний — вот істочник м’ятежей!
Поудержмо дух неситий! Полно мучить краткий вік!
Что ль нам дасть край знаменитий? Будеш тоже человік.
Віть печаль везді літаєт, по землі і по воді,
Сей біс молній всіх бистряє может нас сискать везді.
Будьмо тім, что Бог дал, раді, разбиваймо скорб шутя,
Полно нас черв’ям снідати, віть єсть чаша всім людям.
Славни, напримір, герої, но побити на полях,
Долго кто живет в покої, страждет в старих тот літах.
Вас Бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть.
А мой жребій з голяками, но Бог мудрості дал часть.
