Григорій Сковорода – Всякому місту – звичай і права: Вірш

Адаптація Гната Хоткевича

Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур,
Всякому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар, —
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…

Оригінальний текст

Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя есть любовь,
Всякому горлу свой есть вкус каков,
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршине, все лжет.
Тот строит дом свой на новый манер,
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
Те формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак,-
А мне. одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.

Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур,-
А мне. одна только в свете дума,
Как бы умерти мне не без ума.

Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядиш, где мужик, а где царь,-
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь…

Адаптація Валерія Шевчука

Із цього зерна: “Блажен муж, що в премудрості помре і що в разумі своїм повчається святині” (Сирах)*

Всякому місту звичай, права,
Всяка тримає свій ум голова,
Всякому серцю любов своя є,
Всякому горлу до смаку своє.
А я у полоні одних лиш дум,
Одне непокоїть тільки мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий.
Той зводить дім свій на новий манір,
Інший гендлює, візьми перевір.
А я у полоні одних лиш дум,
Одне непокоїть тільки мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Той іноземних завозить телят,
Tі на ловецтво готують собак,
В цих дім, як вулик, гуде від гуляк.
А я у полоні одних лиш дум,
Одне непокоїть тільки мій ум.
Той панегірик сплітає з брехні,
В лікаря мертві ідуть в підрядні.
Туза картяр і шанує, й честить,
В позов Степан, як на свято, біжить.
А я у полоні одних лиш дум,
Одне непокоїть тільки мій ум.
Ладить юриста на тон свій права,
З диспуту учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур,
Всякому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи лише одні,
Щоб безрозумно не вмерти мені.
Знаю, що смерть, як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона,
Байдуже смерті, мужик то чи цар,
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, чия совість, як чистий кришталь.
_______________
Примітки:
* – Сирах — це Книга Ісуса, сина Сираховского, яка вважається неканонічною, але раніше входила у Біблію.

Аналіз вірша “Всякому місту – звичай і права” Сковороди

Філософ, відомий фразою «Світ ловив мене, та не піймав», у цьому вірші більш розгорнуто показує своє бачення пасток, у які потрапляє людина під час земного життя. Твір, що належить до філософської лірики, написаний у 1760-их роках і належить до збірки «Сад божественних пісень».

Головна ідея твору – ми всі смертні і на той світ з собою нічого не заберемо, тож потрібно стяжати духовні цінності, а не жити суто забаганками сьогодення й матеріалістичним баченням ситуації. Та є і вторинна ідея – всі люди різні і кожен має власні особливості, гріхи вади. Третьою ідеєю є вияв людських вад, чимало з яких полягають у нечесності та надмірності.

Ліричний герой може співставлятися з самим автором – він теж є філософом і прагне стяжати духовне, а не матеріальне добро.

У творі використані такі художні засоби:

• Епітети – «панськії», «модний», іноземні»;
• Протиставлення – сам ліричний герой протиставлений решті світу, розумне й спокійне ставлення до життя, теплі стосунки протиставлені пристрастям («всякому серцю любов і тепло» – «тих непокоїть Венерин амур, всякому голову крутить свій дур»), «мужик» – «цар»;
• Порівняння – «як вулик», «як коса замашна», «як солому пожар», «як чистий кришталь»;
• Метафора – «непокоїть амур», «тріщить голова»;
• Повтори – «Я ж у полоні нав’язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум».

Твір має чітку структуру. У першій строфі автор показує спокійну терпимість до того, наскільки люди можуть бути різні. Він не викриває особливо вад і навіть фраза «всякеє гордо свій смак віднайшло» не показує агресивної нетерпимості до питущих чи їх засудження.

У другій строфі очевидним є викриття нещирості – той догоджає, той будує не за традиціями, а за певними тенденціями, щоб справити враження прогресивного чоловіка, ще хтось просто обманює людей.

У третій строфі автор демонструє людські пристрасті, втрату самоконтролю. І розваги, і стяжання земель, тобто прагнення до добробуту, і різноманітні хобі можуть виходити за рамки розумного.

Четверта строфа присвячена розумовим і емоційним перенавантаженням, які можуть спіткати людину на її життєвому шляху.

Нарешті, у п᾿ятій строфі автор чітко показує, що насправді все земне – і радості, і біль, і гроші, і проблеми ні для кого – ні для царя, ні для мужика – насправді значення не мають, оскільки смерть все пожере і всіх зрівняє.

Не боїться смерті тільки людина з чистою совістю, бо вона готова стати перед Творцем і не буде боятися його суду.

Твір має кілька сучасних адаптацій. Вірш перетворився на пісню, музику до якої написав Василь Жданкін. Його інтерпретація була використана у п᾿єсі «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського.