Людина в землю покладе зерно,
Проллється Дощ – закільчиться воно.
Під білим Снігом чорна Борозна
На зиму стане домом для зерна.
Весною Сонце вийде залюбки
Позолотити нові колоски.
Колоссям поле зашумить усе,
Колосся з поля Хлібороб звезе,
Щоб Пекарі умілі на столи
Гарячий хліб пошвидше подали.
А Жінка візьме паляниці ті,
Поріже на окрайці золоті.
І кожен, хто леліяв колосок,
Одержить свій, по совісті, шматок…
Однак щедріших ще ніхто не зна,
Як Сніг і Дощ, як Сонце й Борозна.
Вони свої окрайці доброти
Таким малятам віддадуть, як ти.
