Гиля, гиля сірі гуси на тихую воду…
Кличе козак дівчиноньку собі на розмову.
“Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати,
А чи мені женитися, а чи тебе ждати?”
Ой, я тебе, козаченьку, ражу й не ражу:
Я з тобою вечір стою, на іншого важу.
Чорти бери, дівчинонько, з твоєю радою,
Я до тебе з щирим серцем, а ти з неправдою.
Бодай же ти, дівчинонько, тоді заміж вийшла,
Як у полі, край дороги, рута м’ята зійшла.
Бодай же ти, козаченьку, тоді оженився,
Як у млині на камені кукіль уродився!
А вже в млині на камені кукіль зеленіє,
Старий козак, як собака, й досі молодіє.
