Чарівна ніч, і сонних хвиль дрімота,
І тихих зорь розмова потайна,
І шепіт віт, і байрака зітхання,
А вколо думонька смутна:
«Нема чогось, нема просвітку думам,
Нема душі весняного тепла…»
І тому ніч літає з тихим сумом,
Хоч любий затишок вона уже знайшла.
Отак бува з душею, що не квітла:
Вона ще спить, і хмари сльози ллють,
А сни неясні й пориви до світла
Тривожать сон і згинуть не дають.
