Чи бачиш, самітня смерека зітхає
І віти журливі свої похилила;
Отак і душа в мене тихая має
Підстрелені крила…
Чи бачиш, он хмари пливуть над горою
І сіра нудьга їх усіх оповила.
Отак воліктися лиш можуть журбою
Надломлені крила…
Несила он меві летіти над морем,
Там скелі немає, котра б захистила,
Не можуть вже більше боротися з горем
Підстрелені крила.
- Наступний вірш → Христя Алчевська – Тобі, що свій народ кохаєш
- Попередній вірш → Христя Алчевська – Чистий сніг на тих велетнях-горах
(Оцінок ще немає)