Коли б не наш народ убогий,
Що серцю вістку подає,
Коли б не ти, моя селянко,
І слово теплее твоє,
Я занедбала б милу ліру
І більш не стала вже співать:
У «друзів» стратила я віру,
Не хочу їх своїми звать,
Не хочу жити їх думками,
У клітці з золота гулять —
Бо краще думці з мужиками,
З тобою, сестро, розмовлять,
Ніж у «освічених» прохати
Розмов сердечних, не лихих,
Ніж сонце кликати й зітхати,
Кричать про нього до глухих;
І тільки згодом вже дізнатись,
Що ти надармо це робив,
Що міг борців не дожидатись
І серце в битві сам розбив!
