Не питай, не питай, чому ніч без зірок
Тихо плаче до самого ранку,
Чому пісня весни вабить ніжно мене,
Хоч не йду в темінь саду я з ґанку.
Я весну ту люблю, та не світить мені
Зоря тиха блаженства й любові,
Моя доля — не та, не для мене в садку
Гарні квіти провадять розмови;
Моя доля смутна: усе бачити й жить,
Невимовно душею страждати…
Чому ж ніч, вічна ніч не укриє мене,
Не розстеле кругом свої шати?
Не питай, не питай, чому в царстві квіток
Чути шепіт і гірке зітхання:
В ньому смуток вита, бо не радісні ми,
Бо судилося людям страждання.
- Наступний вірш → Христя Алчевська – Пісня на поталу
- Попередній вірш → Христя Алчевська – Сокіл
(Оцінок ще немає)