Мов пташки сіренькі, з моєї хатини
Дівчатка веселі кудись упорхнули
Й зоставили мене, охоплену смутком,
В журбі самотини…
Як тихо навколо… Ні одного звука…
Ні пісні далекої, любого слова,
Ні долі, ні світла, і в думах журливих
Сама тільки мука…
Самий тільки жаль невимовний за щастям,
Самі тільки спомини сонця палкого,
І туга безкрая, і тихії скарги
Життя молодого…
Ось дивиться пильно з кутків самотина,
І холодно, й сумно, і темно навколо,
І тихо схиляється смерті в обійми
Потомлене чоло…
