Похмурії думи, повиті журбою,
Летять понад безліччю вбогих рабів,
Як хмари осінні… і плачуть нечутно
Над тою юрбою…
В сльозах тії думи помалу спливають,
Бо знають: у темряві люде оті
Беззгучно до світла, до правди святої
Даремно взивають!
Що всі споконвіку кайдани волочать,
Що то — не могутні природи царі,
Що в’язні ті люде і волі не знали,
А сонця так хочуть!..
- Наступний вірш → Христя Алчевська – Переспів
- Попередній вірш → Христя Алчевська – Співайте пісні голосніш
(Оцінок ще немає)