Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.
І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…
А потім понесеш в очах,
в зіницях
радість невгасиму,
що в травах
травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.
- Наступний вірш → Микола Устиянович – Осінь
- Попередній вірш → Ігор Калинець – Три казки
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші