З лісу-пралісу, з діда-прадіда
Ми із дому Додому тягнемось.
І не знаємо, як назватися —
Чи землянами, чи бродягами.
Триста років іга монгольського.
Триста років іга московського.
Сплять літаючі наші голови
Десь між Місяцем і Підковою.
Триста років палено й колото.
Триста років — чортом по білому!
Заіржавіли сніг і золото
На Україні — в полі вільному.
Причепивши орден “За мужество”,
Хтось із нас бив би салом ворога —
За Петрів батіг, за замужество
Катерини й степу просторого.
Проклинав би вождів, навальників
І жалів би себе, хар-рошого!
Є калина і плач ковалика
Під небес голубою рожею…
Бо і ми, бо і ми запрошені
На весілля Сонця і Місяця…
Триста років — пісні хорошої,
Вітру й зір, що у душах бісяться!
