Осінь. Є що втрачати
В полі чорному, злому.
Небо. Є де втікати
На коні золотому.
Море. Є що любити
В домотканій печалі.
І хвилини губити —
Краплі крові на сталі,
Що тверезять, зараза,
Наче ножик у спину,
Мов з розбитої вази
Вітер ліпить людину.
Розуміється трохи
На житті і на смерті…
Йдуть до баби Явдохи
З Того світу конверти.
А вона не напише,
Бо й читати не вміє…
В синіх прожилках вишень
Спить душа Гамалії.
І хвилини минають
Справедливі, нервові,—
Правом вовчої зграї,
Просто краплями крові.
Осінь. Води червоні.
Чисте золото в сріблі.
І крилатіють коні —
Як і я, непотрібні.
