Все сказано.
І музики катма.
Середина засмічена базаром.
Душа — гаман, блискучий, мов зима,
Що дихає на прапор перегаром.
Спокійно й сиво в рідному краю.
Як похоронки, з верб злітає листя.
Полин і води.
Я не впізнаю ні церкви, ні корчми, ні бандуриста.
Єдине щастя — діти й самогон.
Любов і то — болюче, як уперше.
Осіннє серце чорне від ворон,
Від білих віршів і від всяких звершень.
Вагітно й босо.
Вільні лиця правд
Себе шукають на розп’яттях вікон.
І кулями обласкана кора
Сумує, як поет за срібним віком.
Бо він нічийний. Він тепер поет…
Він автор слова про похід і зраду,
Життя голубить, так, як ріжуть мед,
Чи землю брат вділяє свому брату.
Хіба ж він знає, що воно й куди…
Живе життя летюче і землисто.
Він може, ще прийде колись сюди,
Петру продавши зоряне намисто.
Усі гуськом в історію підем.
В краю селянськім зібрано городи.
Все сказано.
І слів нема ніде.
Вони ще доростають до свободи.
