І знов весна.
І знову все так само…
Високовольтні струни, гул мостів…
Печаль глибока, як могила мами,
І тихий сон – мов голос у воді.
Твоїм волоссям даль моя прошита.
Тече по шаблі вітер золотий.
І чайки крик, і океан, і жито…
Лиш я і ти…
Громи підземні і небесна тиша.
Лиш чути райських яблунь передзвін,
Які колись, ліричні ми, залишили
У час цвітінь.
Й полин цвіте, немов зоря поетова.
У небі Місяць – хліб на рушнику…
А знов весна…
Цілуємось в наметові.
Слова, як рибу, кутаєм в ріку.
І ждем плодів… і спокоту, і спокою…
Весна ж, як грішна молодість, мине.
І ми підемо білою дорогою…
І там заснем…
