Зреклися слів і зорі, й полини.
Вогонь тривожний. І дитя заснуле.
А я учусь знімати зі струни,
Як солов’їв, гірке своє минуле.
Теплом домашнім віє зі степів.
Життя дешеве, як горілки бутель.
Я не тоді летів, коли терпів,
І не тоді, коли хотів не бути.
Але тоді, коли любив життям,
То й мудрим був, бо це — найперша мудрість…
І вірив у Христове вороття
Перегорілим серцем многотрудним.
І нелади із совістю були,
І чистота, і ясність — на погибель.
Державний дім дух часу завалив.
Спасибі цьому часові, спасибі…
Його безчасся вільне від безщасть.
В нічий пісок закопана невинність.
То й пострілом свічу загасить тать,
Провину переживши як первинність.
Зреклися слів і зорі, й полини…
Я теж віддам їх музиці великій.
Нема війни.
Комусь нема війни.
І слів нема.
В душі —
Первісні крики.
