ми будемо жити
на тихому-тихому березі
в дитячій іще не наляканій
єресі неначе у Форосі
в еросі недремний наш страж
нескінченний наш серпень
відбитки засмаглого тіла твого
роздрукує на теплім піску як
на ксероксі тайнопис
солодкий клинопис коліна
і лікті і вузлики
гулкі переповнені віщими знаками
вулики допоки в медовій імлі
у знемозі я наше несправжнє минуле
як Трою розкопую
читає при місяці янгол піщану
твою ксерокопію..
- Наступний вірш → Ігор Римарук – Здається, так було одвіку
- Попередній вірш → Ігор Римарук – Нічні голоси
(2 оцінок, середнє: 3,00 із 5)