Може, так би невидимо й жив —
та котроїсь липневої ночі
впала зірка з високих верхів
у дитячі незамкнені очі,
пропекла борозну межи брів
і засіяла пам’ять золою…
Затулитись од неї хотів —
та долоня була замалою.
- Наступний вірш → Максим Рильський – Сільський сонет
- Попередній вірш → Ігор Римарук – А те, що живий
(4 оцінок, середнє: 4,00 із 5)