На порозі Оля плаче.
Поряд – курка кудкудаче:
– Ну чого ти плачеш?
– Та хіба не бачиш?
Тата й мами десь нема –
Я лишилася сама…
– Не сумуй, не плач, малятко,
Вечоріє – треба спатки.
Я малих дітей люблю,
Я для них усе зроблю.
Що ти хочеш – попроси!
– Золоте яйце знеси!
В небо курочка злетіла,
На пухнасту хмарку сіла…
Вранці Оля – до віконця.
– Де яєчко? Де? – Проте
Замість нього з неба сонце
Світить в очі, золоте…
Здогадалася мала:
Сонце… курочка знесла.
Їй за послугу вона
Жменьку винесла пшона.
- Наступний вірш → Ігор Січовик – Виховані діти
- Попередній вірш → Ігор Січовик – Їжачок
(Оцінок ще немає)