Поема
Повз бульвари та будинки
Через місто,
З краю в край,
До зупинки Западинки
Дзеленчить, біжить трамвай.
Дзінь!
Зупинка Западинка!
Хто прибув? Мерщій вставай!
Стоїмо одну хвилинку…
Западинко, прощавай!
Бабуся злізла.
Ох, ледь жива!
Чи я не забула чого, бува? —
Рахує пакунки:
Ось риба й до риби.
Ось внуку дарунки…
Усе є ніби.
Чого ж в мене вільна
Ліва рука? Ой, лихо!..
А внука ж нема, Васька! —
Бабуся бігцем до зупинки вертає,
Вона перехожих за руки хапає:
Біжіть!
Доженіть!
Зупиніть трамвай!
Я внука забула!!!
В трамваї?
Стривай! —
Спиняються люди,—
Оце так штука:
Бабуся в трамваї
Забула онука!
Онука?
Забула??
Ха-ха, дивина!
Що, хлопці, немає між вас бігуна?
Гай-гай, — хтось регоче.
Да-а-леко трамвай!
Тепер в Бюро знахідок
Внука шукай!
Та ви не турбуйтесь,
Онучок не зник,—
Втішає бабусю кмітливий двірник,—
Заявим в міліцію нашу,
Вона розшукає пропажу!
— Та ні,— продавець-інвалід
Говорить бабусі спокійно,—
Нікого тривожить не слід,
Не зникне з трамваю дитина!
— Авжеж, — радить тьотя з авоською,—
Ви краще на місці чекайте!
І вдвох з продавцем із кіоска
Виносить стілець:
— Сідайте,
Спочиньте, бабусю, оце ви,
Не плачте,
Зміркуйте спочатку:
Трамвай же у нас кільцевий,—
Приїде назад малятко!..
. . . . . . . . . . . . . . . .
Від зупинки до зупинки,
Далі й далі,
З краю в край,
Повз бульвари та будинки
Дзеленчить, біжить трамвай.
На околиці столичній
Гомонить базарний вир…
Всім цікавиться трирічний
Самостійний пасажир.
Він сидить собі спокійно,
Ткнувся носиком у скло.
Дід-вусань бурмоче:
— Дивно,
Щоб дитя саме було!
Він до хлопчика сідає:
— Ти не сам, дитя моє? —
Пасажир відповідає:
— Нє, у мене баба є!
— Де ж вона?
— На Западинці,
Певне, вийшла до крамниці.
Мабуть, знов забула сіль…
— А як звуть тебе?
— Василь.
— Хочеш яблука, Василю?
— Як червоне, то давай!
Ну, яке ж хлоп’ятко миле!
Сміхом гримає трамвай.
Дід-вусань почухав вуса,
До сусідки повернувся:
Я тут сходжу біля лазні,
Як же хлопчик буде сам?
Каже тітка в кофті в’язаній:
Я пригляну за хлоп’ям.—
Нахилилась до Васька:
— З’їж-но, синку, пиріжка!
Від зупинки до зупинки,
Далі й далі,
З краю в край,
Повз бульвари та будинки
Дзеленчить, біжить трамвай.
Наш Васько сидить веселий,
У віконце вигляда.
Хмурий дядечко з портфелем
Шоколадку Васі дав.
Ще не близько Западинка,
Ще трамвай пірне під міст…
Вже Васькові мандаринку
Очищає футболіст.
Ну, — питає,— мандрівниче,
Що цікаве за вікном? —
І Васько пальчатком тиче:
— Он знайомий гастроном!
Ми там з бабою ходили,
Тільки солі не купили…
— Он, — показує хлопчина,—
Умивається машина!
— Онде пес на повідку
Водить тьотю в ковпаку!
Весь вагон регоче знов:
— А бодай ти був здоров!
— Ой, помру від сміху!
— Маємо утіху!
Наче тут не пасажири,
Що спішать собі кудись,
Наче в затишній квартирі
Добрі родичі зійшлись.
Вже немає незнайомих,
Поріднило всіх маля,
Всі жаліють невідому
Бідну бабцю Василя.
— Що вона робити мусить? —
Обмірковують усі,—
Може, наш трамвай бабуся
Доганяє на таксі?
Що, коли на Западинці
Баба внука не чека? —
Весь вагон білявій жінці
Довіряє малюка.
Футболіст ніяк не згоден:
— Ні, ми вийдемо гуртом,
От і буде видно згодом
Хто залишиться з Васьком!
За вікном біжать будинки,
Видно парк, густий, як гай…
До зупинки Западинки
Наближається трамвай.
От Васько стукоче в шибку
І гукає: — Ба-ба-ба!!!
Під кіоском, біля липки,
Чимала стоїть юрба:
Стоїть продавець-інвалід
Із кіоска,
Стоїть круглолиця тітуся
З авоською,
Стоять з ательє
Три кравці,
Два шевці,
Прохожий музика
З трубою в руці,
Поштар і двірник,
Із крамниць покупці,
І баба стоїть
На хиткому стільці!
І бачать усі,
Як з трамвая
Врочисто
Васько виїздить
На плечі футболіста!
За ним іде дядечко
З жовтим портфелем,
І тьотя білява
З обличчям веселим,
За ними,
Неначе ті гості з квартири,
Гуртом висипають
Усі пасажири!
За розклад трамвайний
Забуто сьогодні,
Водій півгодини
Простояти згодний!..
Бабуся в сльозах заціловує внучка:
— Мій носику любий,
смачна моя ручко!
Ох, я недотепа,
ох, я забувака!
Чи ти не злякався?
Чи ти не плакав?! —
А Вася сміється:
— Чого б я лякався?
Я з тьотями й дядями
гарно катався!
А ти чого плачеш?
Не плакай, доволі…
Чи знову забула
купити солі?
Ти, бабо, не плакай,
ти, бабо, давай
Щодня у трамваях
мене забувай!
