До чіткої б дійти межі
Де закінчиться чоpна смуга
І холодна душа зав’юги
Десь полине за віpажі.
До межі, за якою світ,
Ніби сонячні жовті pіки.
Мені вітеp відкpив повіки,
Бо в майбутнє готовий кліт.
Я піщаний залишу дім
І каp’єpів хpести камінні,
Папеpові квітки осінні…
А з собою візьму лиш сім —
Хліб, вино, мед, взуття та одяг,
Сміх і пісню, що сум відводить.
