Ірина Цілик – Стільчик: Вірш

Мій стільчик стоїть
серед довгого поля,
такого байдужно-геометричного,
що хочеться
нігтями
в ньому межу
видзьобати
істерично!
Хоч в мене на платтячку
все, як треба:
комірчик, лямівки,
сріблясті ґудзики,
а хочеться стільчиком
перекинутись
в незібраній кукурудзі…
Або навпаки —
аж на бильця
видряпатись,
балансувати за вітром
рухами,
ловити зверху
найтонші відблиски
прим’ятого хлібодуху…
Та стільчик стоїть
серед рівного поля —
плацдарму
галантності
неасфальтованої.
І чим воно, зрештою,
буде заповнене,
неґарантовано.
Плювати!
Бо в мене є світ
і стільчик,
якому вилізла я
на бильця,
і нюхаю небо
з комашками вкупі,
що вже в сандалі
набилися…

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Ірина Цілик – Стільчик":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Ірина Цілик – Стільчик: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.