Запахло травою і лоном жінки…
Руки стогоном сповнені
квітів,
сонця…
Пальці-нігті-крижинки
долоні роздерли на сни,
духмяні, бавовняні.
Упаду в конюшину лицем.
Проміння
знов застигне у тріщинках
кров’ю,
сіллю…
Сонячне павутиння
народиться раптом
і згасне страшним провіщенням.
Хтось
розродився
неба
дорослим
знищенням…
- Наступний вірш → Ірина Цілик – Ідіотка
- Попередній вірш → Ірина Цілик – З життя скорпіонів
(Оцінок ще немає)