Вечоріє. День відходить.
Сонно дихають поля.
Тихі зорі, повні води —
це, дитя, твоя земля!
За рікою пахнуть трави.
Стука дятел по корі.
У шибках цвітуть заграви
надвечірньої зорі.
Дома затишно і чисто.
Чайник пісеньку співа,
золотисту, голосисту.
Та біда — забув слова.
І підспівує поважно
з печі сірий кіт Степан.
Доїдай же манну кашу
і лягай, дитинко, спать.
За вікном ласкаво диха
золота твоя земля.
Трактори у полі стихли.
Журавлі в гніздечку сплять.
Уві сні сміються вишні,
сиплють квітом…
«Спати, спать!»
пісню ніжну, дивовижну
грає коничок-скрипаль…
