Ірина Жиленко – Величальна пісенька на честь Тортограда: Вірш

От так місто!
Ну і місто!
За сто тисяч літ не з’їсти.
І якщо ти з’їв будинок,
чи крамницю, чи готель —
не хвилюйся: дивом дивним
з-під землі новий зросте.
Там будинки — “подарунки”,
ще й повнісінькі усі.
Там рожеві з візерунком
ходять вафельні таксі.
Там і палаци, і брами,
там солодке геть усе.
Там сиропним водограєм
заливається басейн.
Там дахи із шоколаду,
тротуари з мармеладу,
там буфети і столи
із халви і пастили.
Навіть ліки тих країв
Їв би, їв — не переїв.
А мікстури їхні радо
пив би й пив, як лимонади.
А узимку скільки втіх!
Лиш встигай підставить руки
з неба падає не сніг,
а солодкий білий цукор.
А коли там град уже —
з неба сиплеться драже.
Як вперіщить! Як ушкварить —
порожніють всі бульвари.
Град іде! Рятуйтесь, братці!
Хоч біда й солодка ця —
та потому тортоградці
ходять в гулях і синцях.
Палахтять різноколірно
їхні гулі і синці.
На зефіровім подвір’ї
скачуть кекси-горобці.
Ось заходить пончик-сонце.
Ніч бульварами ступа.
Зазирає у віконце
світлий місяць-марципан.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Ірина Жиленко – Величальна пісенька на честь Тортограда":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Ірина Жиленко – Величальна пісенька на честь Тортограда: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.