такий конклав: ніхто не помирав
усі хто міг добралися уплав
а хто не вмів той дошукався броду
вода загусла як від слів коран
гірке повидло з непокритих ран
губилося на жовті нігті глоду
місцями простір лився через край
липким теплом відригувався чай
і спазми підкрадалися до горла
усі живі то нащо цей похід
короткий ліс застеле білий світ
і кождого нужденного пригорне
оказія заснути під кущем
плече стелити вкритися плечем
обкорувати пересохле тіло
розбещена осиплеться вода
солоний вовк забризне по слідах
і крайні упадуть під страхом звіра
хтось переможе першим – от і все
нема нікого хто смолу несе
не будучи прирученим смолою
а відірвати – голос потече
і вкриє ніч надкушене плече
хто ж зважиться лишитися зо мною
