за краплею крапля сповзає під лід
обвиті губами цибаті штативи
ми гордо вивчаєм цей жадібний світ
як випите з ночі розморене чтиво
нам пити повільно ми випари п`єм
сльоза упиря перестрибне колону
поет не прощає прострації трону
його пантеону не шкодить об`єм
йому вистачає чужої біди
заломлені вежі як промені сірі
йому залишають півтрупа на сіні
змирися лишися посунься прийди
та нині немає ні трупів ні сил
синіє у звивинах тиша панічна
я сам супокою цього напросив
навіщо питаю не знаю навічно…
