Приїзди, скоріше, друже…
Я нездужаю, тяжко нездужаю.
В голові – московські вулиці, скандально переплутались.
І як не ходжу бульваром, не цілуюсь у жмурках з черешнею…
А падаю… Все падаю на брукову неприємність.
А ві сні плачу за Вагнером, жаль такого лебедя… Слізно…
Душе моя, ну, як за нелюбим.
- Наступний вірш → Іван Дорожній – Загубило сонце коромисло
- Попередній вірш → Іван Дорожній – Я народився в степу золотому
(Оцінок ще немає)