Хата у серці світитися мусить,
Погідною бути при всякій погоді.
Стоять Парфенони солом’яно-русі,
Синькою вмиті, джерельноводі.
Мами мої чисті в мелодіях кропу,
В мелодіях гички зеленоросої,
Призьба тече у вогненну шопу
З-під вашого пензля з сипучого проса.
В проваллях чекає розсипчаста глина
Рук ваших чорних, звітрілих, гречаних.
І мліє палітра на згорблених спинах,
Розведена потом в мішках десятчаних.
Поорані віком смагляві лиця:
Горпини і Теклі, Тетяни і Ганни —
Сар’яни в хустках,
Ван-Гоги в спідницях,
Кричевські з порепаними ногами.
Сніпки золотисті загачують греблю,
Бо хата блакитна текла б в небеса…
Мамо! Я ваші думи тереблю,
І крапка в баладі моїй — сльоза.
