Десь батожать зорям пальці білі,
Чашник в чару совість налива,
Десь регоче ридма на весіллі
П’яна перелесниця вдова.
Так дошкульно, вигідно регоче,
Рвуть долівку хижі каблучки.
З вуст глузливих, палахких проточин,
Б’ють слова, тверді, немов сучки.
Я бровою сум її підважу,
Буйне тіло в руки покладу
І вчиню, вчиню сьогодні кражу
У благопристойних на виду.
Десь оподаль нагло фінка диха
Синюватим ласим черевцем,
Та немає ні добра ні лиха:
Йде вдова, наморена і тиха,
Сонцем диха золоте лице…
- Наступний вірш → Іван Драч – Вердикт
- Попередній вірш → Іван Драч – Виклик
(Оцінок ще немає)