Іван Франко – Галаган: Вірш

“Мамо! мамо! — кличе Йван,
Хлопчик, може, шести літ. —
Подивіться, подивіть,
Маю дзіньо, галаган!”

“Де ж ти, синку, теє взяв?
Чом ти, синку, так дрижиш?
Боже, босий десь бував,
Босий по снігу біжиш!”

“То мені паничик дав…
Я з ним бігав по снігах:
Я босоніж, а він мав
Черевички на ногах.

“Як мя зловиш, дзіньо дам!” —
Так він мовив та й побіг.
Я… дігнав його… ма… мам…”
“Синку, синку, що тобі?”

Зсинів, наче боз, Іван,
Зціпив зуби, одубів,
З ручки випав галаган —
Впав на землю і зомлів.

А за тиждень в неділю,
Плаче мати — пропало!
Пройшла коса по зіллю,
Бідне зілля зів’яло.

В труні тихо спить Іван,
Не бажає більше нич:
В ручці має галаган —
Той, що дав йому панич.
_____________
Примітки:
1. Галаган – Мідяня монета, що стоїть 4 кр[ейцери] вал[юти] австр[ійської].

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Іван Франко – Галаган":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Іван Франко – Галаган: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.