Іван Франко – Гімн (Вічний революціонер): Вірш

Замість пролога

Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою, —
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

Аналіз вірша “Гімн” Франка

Вірш «Гімн» — один із найпоширеніших творів Франка. Це яскравий приклад революційно-патріотичної лірики в нашій літературі. Твір був написаний в 1880 роках в збірці “З вершин і низин”. Громадянський вірш Франка навіть використав Микола Лисенко. Він наклав музику та зробив композицію.

«Гімн» — це типовий приклад громадянської лірики. Основною течією та напрямом є модернізм, а саме неоромантизм з рисами критичного реалізму. В поезії ми можемо побачити такі характерні ознаки неоромантизму як: оспівування та возвеличення мужності, героїчних діянь, боротьба з недосконалістю світу та зображення яскравих індивідуальностей. В центрі твору знаходиться сильна особистість, яка бореться за правду.

Мотивом твору є протиборство героя за щасливе та вільне майбутнє. Ідея полягає в тому, що тільки незламність та впевненість приведе до правди та свободи. Автор хотів виділити декілька моментів, а саме: призвати народ до небайдужого життєвого підходу, зобразити боротьбу за справедливість в суспільстві, показати неможливість припинення розвитку суспільства та закликати до оптимізму.

Вірш можна поділити на три частини, які мають свої назви. Спочатку, Франко розкриває образ вічного революціонера, далі описується те, що він досі живий, а в кінці, поет закінчує тим, що «Розвалилась зла руїна».

Твір містить в собі велику кількість художніх засобів. Там можна побачити риторичні запитання, перелічення, метафори, епітети, протиставлення та порівняння. Всі ці елементи допомагають зробити поезію більш насиченою та емоційною.

Центральним образом твору є дух вічного революціонера. Це особа, яка хоче боротися за свободу і його не зупинить ніхто та ніщо. Головний герой закликає битися за краще життя. Саме вічний революціонер уособлює в собі образ нескінченного прагнення до кращого.

Особливістю вірша є те, що поет не закликає воювати в прямому сенсі з використанням зброї. Навпаки, Франко вважає, що завдяки науці, думці та волі можна зробити революцію. Для змін не обов’язково використовувати руйнацію. Він засуджує попередні методи боротьби, які приводили тільки до занепаду міст та смерті людей. Порив свободи — саме це потрібно для щастя.