Ходить вітер по житі,
мов господар спрокволу,
колосочки налиті
стиха хилить додолу.
І шипоче колосся:
«Вітре-брате, дай ведра,
щоб нам ціло вдалося
достояти до Петра.
Проганяй ти боками
градовії навали,
щоб не стерлись над нами,
щоб ми марно не впали.
Отрясай з нас щоднини
пожирливі комахи,
най годуються ними
ті співучії птахи.
Дай нам спіти, нависнуть,
стебло луком хай гнеться,
аж серпи тут заблиснуть,
жнивна пісня поллється.
Дай на копи погоду,
і погоду на спряток,
щоб в селянську господу
ввійшли втіха, достаток».
Ходить вітер по житі,
мов господар спрокволу,
колосочки налиті
стиха хилить додолу.
Стиха хилить, шепоче:
«Все вам буде, як треба:
буде бідним дар з неба,
та земля дать чи схоче?
Хоч і як будували,
вас не збили з ніг тучі;
градовії навали
впер я в дебрі і кручі.
Гусінь, черви пожерли
ті співучії птахи;
та повзуть он по селах
три інакші комахи.
Де заглянуть у хату,
гине втіха, достаток;
ті три черви зовуться:
коршма, лихва, податок.
Лізуть з хати до хати,
наче сопух могильний,—
а на черв той проклятий
я, біднятка, безсильний».
