Іван Франко – Каменярі: Вірш

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я, прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
“Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить.”

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п’ядь за п’ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Аналіз вірша “Каменярі” Франка

Іван Франко — видатний український письменник, вчений та революціонер. Його називають «українським каменярем». Це напряму пов’язано з поезією «Каменярі», оскільки Франко зобразив образ невтомних працівників-каменярів, серед яких був і він сам. Поет на власні очі бачив суспільний лад, коли людей просто експлуатували, саме це надихнуло написати поезію. Він сміливо описав проблематику пригнічення українського народу, але разом з тим додав, що надія є.

Поезія була написана в 1878 році та увійшла до відомої збірки «Думи пролетарія». Франко завжди був наближений до народу, розумів їх проблеми та мотивував до змін. У творі «Каменярі» поет закликав всіх незадоволених рабством боротися за свої права та прагнути змін.

Тематикою твору є зображення трудящих працівників і їх боротьбу за свої права та проти експлуатації. Поет намагався возвеличити сміливість та некорисливість революціонерів. Головною метою було показати, що кожен трудящий може змінити своє становище і стати вільним.

У вірші можна помітити художні засоби, які допомагають посилити емоції читача. В ролі епітетів виступають такі слова, як: «безмірна пустота і дика площина», «височенною гранітною скалою». Також там наявні й метафори, такі як: «кам’яне чоло», «кривавий труд», «душа боліла». А слова «І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили» є порівнянням.

В поезії Франка можна помітити чимало символів, якій мають свій сенс. Наприклад, височенна гранітна скала — знак облудності та невільництва. Біля цієї скелі присутні борці, які приковані залізними ланцюгами. Для того, щоб звільнитися від неволі, кожен повинен розбити ланцюг за будь-яку ціну. І саме сильне бажання свободи стане їх суперсилою та допоможе подолати всі складнощі. На шляху до мрії, більшість борців гинули, калічились, але нічого не зупиняло їх на шляху до мети. Кожен розумів, що, можливо, ніхто навіть не буде знати їх імен, але те, що вони роблять, допоможе прокласти дорогу в нове життя для інших.

Особливістю поезії є те, що Франко ніколи не ставив себе вище за інших. Поет відчував себе одним із цих каменярів, які билися за свободу та проти експлуататорського ладу. І у творі «Каменярі», він зобразив себе разом з іншими трудящими. Завдяки такій творчості, письменник намагався показати народу краще життя і шлях до нього. Його душа боліла через події, які відбувалися в ті часи. Саме тому, він намагався підтримати суспільство та прояснити, що без боротьби та самопожертви не потрібно чекати кращого.