Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.
Ось туди пішла вона
Та гуляючи,
З іншим своїм любчиком
Розмовляючи.
За її слідами я,
Мов безумний, біг,
Цілував з сльозами я
Пил із її ніг.
Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.
І мов нурок перли ті
На морському дні,
Сквапно так мій слух ловив
Всі слова її.
Отсе тая стежечка
Ізвивається,
А у мене серденько
Розриваєтьтся.
Залягло на дні його
Те важке чуття:
Тут навіки згублений
Змисл твого буття.
Все, що найдорожчеє,
Найулюблене,
Чим душа жива була,
Тут загублене!
Чим душа жива була,
Чим пишалася…
Отсе тая стежечка,
Щоб запалася!
