Лисицы брешуть на черленыя щиты.
Вийшла в поле руська сила,
Корогвами поле вкрила;
Корогви, як мак, леліють,
А мечі, як іскри, тліють,—
Не так тліють, іскри крешуть,
А лисиці в полі брешуть.
Вийшла в поле руська сила,
Не щоб брата задушила,
Не щоб слабших грабувати,
А щоб орди відбивати,
Що живим труну нам тешуть,—
А лисиці в полі брешуть.
Не чужого ми бажаєм,
Та й своє не зневажаєм,
Та й не пень ми дерев’яний,
Щоб терпіти стид і рани,
Поки нас граблями чешуть,—
А лисиці в полі брешуть.
Брешуть на щити червоні,
Як брехали во дні оні,
Як щитами руські сили
Степ весь перегородили,
Мов степовая пожежа
Степ увесь перемережа
З краю в край з одного маху!
Завдали ж лисицям жаху
Ті щити! І досі сниться
Їм та руськая вольниця,
Те гулящеє юнацтво,
Те козацтво, гайдамацтво.
Що не знало волі впину,
Що боролись до загину;
І пройшло як море крові,
Як пожежа по степові,
По історії Вкраїни…
Навіть згадки, навіть тіні
Тих великих мар донині
Страшно виплодам яскині,
І огню зубами крешуть,
На щити червоні брешуть.
