(З вогню Тарасового слова)
1
Любіть її… Во время люте…
Любіть її – не вірте суєсловам,
У лютий час запроданства – любіть,
Не завдавайте болю їй ні словом,
Ні помислом, що ранить мимохіть.
На зло усім: і лживим патріотам,
І ворогам – любіть її, святу,
Любіть, як матір,
кинуту під плотом,
Чи віддану на поглум сироту.
Сам Бог велів любити Україну –
Нещасний край манкуртів
і заброд, –
Любіть її не ідолопоклінно,
А як життя,
як долю,
як народ!
Хай оскверняють ниці фарисеї
Її ім’я і пам’ять лихоліть, –
Любіть до смерті й, гинучи за неї,
Своєю кров’ю – волю освятіть!
8
…І всі мови
Слов’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі…
Слов’янських мов – ніже одної
Ви не навчилися, дарма,
Зреклися, виродки, і тої,
Що мати вчила крадькома.
Вас Бог у дітях покарає
І за відступництво, й за те,
Що в Україні – ріднім краї –
Ви по-московськи речете.
Чи то такі ви вже з підлоти,
Чи потурначились в злобі? –
Чужої мови, “поліглоти”,
Навчились – рідної ж дастьбі…
Ви захищаєте, братове,
Красноязичіє своє,
Хоч той, хто матерньої мови
Одрікся, євнухом стає!
І ви погибнете, безплодні
І без’язикі, – правда-мста
В людській хулі, як у безодні,
Вас поховає, без хреста.
18
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
Повсюди зрада і руїна.
Ще в лоні – лицарі й волхви.
Невже загине Україна
В обіймах лютої Москви?
Були ж і Маківка, і Крути,
І самовідданість УПА, –
Словами волі – не здобути,
А лезо гостре – і в серпа.
Пропаща сила і убогість
Душі – не виживуть в ярмі, –
Дарма надіятись на когось –
Самі борітеся, самі!
Боріться потайки і гласно,
Пашіть у битві, як жарінь,
Хай дух свободи не погасне
В серцях прийдешніх поколінь!
Вже чашу гніву – зловороже
Знущання сповнило ущерть, –
Боріться – Бог вам допоможе,
Боріться – воля або смерть!
Беріть пістолі й карабіни,
Беріть повстанські хоругви,
Аби не дати України
В обійми лютої Москви!
