І дні, і літа пропливають поволі,
Як хмари осінні — холодні, сумні,—
Сухоти, як шашелі, точать в неволі
Застуджені груди і душу мені.
Мабуть, у снігах, за півсвіту від дому,
Я стомлені очі навіки зімкну,
Сховаю в могилі, не знаний нікому,
І каторжну долю, і пісню гірку.
Без волі та пісня не піде між люди,
Та пісня під серцем у мене засне,—
Ніхто не почує її — не осудить,
Хоч, може, ніхто й не згадає мене.
