І де він взявся — той приблуда,
Той дикий голуб-вокаліст? —
Прибився поночі — і будить
Усіх, воркуючи до сліз.
Вже третю ніч, як одержимий
(Співак — без публіки й жюрі),
Десь на причілку невмолимо
Сидить і тужить до зорі.
Когось оплакує чи, може,
Зове, покинутий в журбі,
І тужним голосом, що схожий
На стогін, скаржиться судьбі?
Він будить приспану тривогу,
Кричить, як пугач на біду,—
Вже третю ніч я через нього
У хаті місця не знайду.
Не їсть, не п’є — хоч до причастя,
Лише воркує безугав,—
Так невмолимо на нещастя
Той голуб, кажуть, воркував.
