Дивлюсь на небо — сіре, однотонне,
Як і життя в неволі, і мені
Той сірий колір десь у глибині
Душі лежить і каменем холоне.
Тут сонце й те — лиш вигляне і тоне
Мов у безодні. Хмари — крижані,
А гори — мертві. Тут і навесні
Усе безбарвне, зниділе і сонне.
Ще й огорожа з дротом навкруги…
Якої треба мужності й снаги,
Щоб вижити в цій каторжній юдолі!
Я десять кіл у пеклі перейшов,
Але живу — і мрію про любов,
Живу, хоч, може, й плачу мимоволі.
