І хто він, хто він?
Хоч почервонів би,
У ярма в’язи пхає доброхіть.
Не віл, а раб, що протягом століть
Несе ті ярма з легкістю, як німби.
Ні сорому, ні болю. Каяття
Йому чуже – сміховисько вороже!
В крові – і то очиститись не може,
Впадаючи то в гнів, то в сум’яття.
Ну, хто він? Хто він – рідний,
богоданий?
Народ чи натовп, кинутий в хулі? –
Невже йому з прокляттям на чолі
Судилось вічно двигати кайдани?
На зло собі самому – в німоті,
В покорі, в рабстві!..
Ні, не червоніє…
Забув про Дух одвічної стихії,
Що не вмирав, розп’ятий на хресті.
- Наступний вірш → Іван Гнатюк – Шукаю стежки вічного життя
- Попередній вірш → Іван Гнатюк – Дух одвічної стихії
(Оцінок ще немає)