Коли в життєвому циклоні
Знемога душу обійма
І думи — зморені і сонні,
Ти йдеш — і падаєш сторчма…
Ти сам-один, і снігом суне,
Проте іди,
іди,
іди,
Хоч сніг зневірою і сумом
Завіює твої сліди!
Іди й не думай про негоду,
Іди — на зло холодній млі,—
Не стане сил — позич в народу,
Позич у рідної землі.
Іди в обійми завірюхи,
Іди наосліп — крізь югу,
Бо знай, що тільки слабодухих
Вона завіює в снігу!
- Наступний вірш → Іван Гнатюк – Карпатський ліс прийняв мене
- Попередній вірш → Іван Гнатюк – Невдовзі гори знов зазеленіють
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші