Серед поля, де не видно
ані цятки навкруги,
височіє непохитно
дуб, закутаний в сніги.
Як повіє люта хуга —
не сховаєшся ніде,
але дуб, мов козарлюга,
навіть вусом не веде.
Не страшні йому завії,
хоч старий той дуб, як світ.
Кажуть, він тут височіє
не одну вже сотню літ.
І щорік в його гілляках
гайвороння гнізда в’є.
Вріс у землю — і ніяких
завірюх не визнає.
Повідають старожили —
він стоятиме віки,
бо його тут посадили
запорозькі козаки.
