Неначе птах з ключами журавлів,
Нежданий спогад з півночі прилинув,
Торкнувсь мені до серця — й на хвилину
Зашерхлий біль у ньому розбудив,
І пасма гір в покровах снігових,
І вартових, що ревно стерегли нас,
І крик тужби, важкої, мов цеглина,
В якій ще жар погаснути не встиг.
Збудив усе той спогад — і, як птах,
Десь коло серця крикнув мимоволі,
Немов привіт з далекої неволі
Приніс мені — й розтанув на очах.
