Невдовзі гори знов зазеленіють,
Прокинуться за річкою лани,
Та марно я, леліючи надію,
Неначе волі, ждатиму весни.
Вона мене в неволі не зігріє,
Не усміхнеться й покрадьки мені,
Лиш цяткою німої ностальгії
Замиготить — і зникне вдалині.
- Наступний вірш → Іван Гнатюк – Наївні сцени завченої ролі
- Попередній вірш → Іван Гнатюк – Неначе птах з ключами журавлів
(Оцінок ще немає)