Полинула пісня під звуки гітари —
І пружно забилось у серці життя,—
Я чую його непокірні удари,
Що будять в неволі святі почуття.
А пісня, мов чайка, і квилить, і плаче,
Під стогони струн повідає мені
Про те, як живі запорожці, неначе
В могилі, лежать в підземеллі на дні.
Схиляються верби, задивлені в воду,
І йдуть козаки у визвольний похід,—
Не пісня — а біль невмирущого роду,
Що волі шукає навпомацки, вбрід.
Я бачу в тій пісні і битви, і орди,
Розвіяні прахом, і в’язнів з-за грат,—
До самого серця доходять акорди
Козацького маршу, що зве, як набат.
У кожному звуці живе Україна —
Високі могили й широкі степи,
І мати, що мовчки стає на коліна,
Неначе благає когось: заступи!..
А пісня, мов чайка, що квилить у полі,
Витає над табором — скоро відбій,—
Ще мить — і розійдуться в’язні поволі,
Втираючи сльози в глибокій журбі.
